Топ-5 арештів суден під час воєнного стану

З початком війни морський бізнес зіштовхнувся з невідомими раніше та абсолютно новими викликами, пов’язаними з блокуванням країною-агресором судноплавства у Чорному морі. Дунайські порти стали основою логістичною артерією для водного транспорту, та, відповідно, районом дуже інтенсивного судноплавства. У цьому зв’язку, а також враховуючи окупацію ворогом Маріупольського, Бердянського та Скадовського портів, непрацюючі через бойові дії Миколаївський та Херсонський порти, фактично весь обсяг судових справ щодо арештів морських суден змістився до Одеського регіону. За цей час Господарським судом Одеської області розглянуто багато цікавих кейсів, пов’язаних з різними морськими вимогами, починаючи від типового псування вантажу і закінчуючи спорами про право власності на судно, які неможливо охопити в одній статті. Тому ми зробили власний рейтинг із п’яти кейсів про арешт суден під час воєнного стану, які пропонуються Вашій увазі.

ТОП-5: т/х “MILA” (IMO 8865987, прапор Того)

К омпроміс як спосіб врегулювання конфлікту

Морська вимога: > 696 000 USD

Підстава: підмочка вантажу

Порт: Ізмаїльський

Справа: № 916/2708/22

У жовтні 2022 року т/х “MILA” здійснювало рейс з турецького порту Хайдарпаша до морського порту Ізмаїл з перевезення ПЕТ-сировини у біг-бегах для найбільшого українського виробника ПЕТ-упаковки. Під час розвантаження вантажу було виявлено, що частина вантажу є зіпсованою внаслідок контакту із морською водою, яка потрапила до вантажних трюмів.

За заявою вантажоодержувача судно спочатку було затримано капітаном морського порту, а в подальшому арештоване згідно ухвали Господарського суду Одеської області.

Слід зазначити, що в даному випадку судновласник не зволікав та одразу після виявлення пошкодженого вантажу призначив місцевих юристів, а також запропонував всім зацікавленим особам здійснити спільний сюрвей після чого вступив у перемовини щодо мирного врегулювання.

Враховуючи конструктивний підхід, сторони дуже швидко досягли компромісу та підписали мирову угоду на взаємовигідних умовах, після чого арешт з судна був знятий, а капітан порту надав дозвіл на його вихід.

Мирні перемовини є найкращою альтернативою тривалим, та, в окремих випадках, досить обтяжливим з фінансової точки зору судовим процесам, однак, за умови, що сторони вміють, а головне, бажають домовитись.

ТОП-4: m/v “YASEMIN” (IMO 9136838, прапор Панами)

Стримуючий фактор від зловживань? Зустрічне забезпечення!

Морська вимога: > 47 000 USD

Підстава: порушення умов C/P

Порт: Миколаївський

Справа: № 915/1550/21

Хоча ця справа і бере свій початок у жовтні 2021 року, проте саме в період воєнного стану було остаточно вирішене питання законності застосування зустрічного забезпечення для покриття збитків судновласника, заподіяних арештом, і цей випадок є показовим.

Згідно фабули справи, під час суднозаходу до Миколаївського порту на судно m/v “YASEMIN” за заявою одного з попередніх фрахтувальників було накладено арешт. Морська вимога обґрунтовувалась тим, що для сплати демереджу, нарахованого судновласником за порушення сталійного часу, який до речі фрахтувальник оплатив, правові підстави були відсутні. А тому, фрахтувальник вимагав повернення йому сплачених 47 000 дол. США.

Спроби звільнити судно шляхом перемовин провалились, внаслідок ультимативної позиції представників фрахтувальника.

Враховуючи суму морської вимоги, судновласник вирішив скористатись передбаченою законодавством України можливістю заміни одного заходу забезпечення позову іншим, а саме внести на депозитний рахунок суду 47 000 дол. США, що є безумовною підставою для скасування арешту судна.

Після постановлення ухвали про скасування арешту, представники фрахтувальника намагались зловживаючи своїми правами тиснути на капітана морського порту, вимагаючи продовження затримання судна. Натомість, судно отримало дозвіл на вихід з порту та відправилось у наступний рейс.

В свою чергу, судновласник, який зазнав збитків через арешт судна та його простій понад запланований час, після звільнення судна, звернувся до Господарського суду Миколаївської області з клопотанням про зустрічне забезпечення у якому вимагав зобов’язати фрахтувальника внести на депозитний рахунок суду більше 40 тис. дол. США.

За результатами судового розгляду, суд встав на сторону судновласника та частково задовольнив подане клопотання, зобов’язавши фрахтувальника внести на депозитний рахунок більше 778 тис. грн, що на той час дорівнювало біля 29 тис. дол. США.

Фрахтувальник виконав ухвалу про зустрічне забезпечення та вніс кошти у визначеному судом розмірі на його депозитний рахунок, однак, не погоджуючись з цим судовим рішенням подав апеляційну скаргу.

У травні 2022 року Південно-західний апеляційний господарський суд постановив, що суд першої інстанції правомірно застосував зустрічне забезпечення, а тому ухвала була залишена без змін, а апеляційна скарга фрахтувальника без задоволення.

Слід зазначити, що всі внесені кошти, як судновласника, так і фрахтувальника продовжують знаходитись на депозитному рахунку суду, оскільки спір по суті між ними, який розглядається Лондонською асоціацією морських арбітрів (LMAA), ще не завершений.

ТОП-3: m/v “BERK” (IMO 8519942, прапор Того)

Депозит – залізобетонний аргумент

Морські вимоги: > 34 600 USD

Підстава: надмірно сплачений фрахт, порушення договору перевезення вантажу

Порт: Усть-Дунайськ

Справа: № 916/952/22, 916/1072/22

У цій справі на судно m/v “BERK” було накладено арешт під час суднозаходу до Усть-Дунайського порту у травні 2022 року на морську вимогу фрахтувальника, який вимагав повернення йому надмірно сплаченого фрахту.

Сторони не змогли дійти згоди щодо мирного врегулювання шляхом перемовин, а тому судновласник задля звільнення судна, повинен був визначитись з оптимальним способом скасування арешту.

З огляду на суму морської вимоги, судновласник прийняв рішення внести кошти на депозитний рахунок суду та заявити клопотання про скасування арешту.

Господарський суд Одеської області таке клопотання задовольнив, оскільки, як було зазначено вище, це є безумовною підставою для скасування вжитих заходів забезпечення позову, в даному випадку арешту судна.

За час оформлення відходу судна, представники фрахтувальника намагались повторно накласти арешт на судно, однак мотивуючи свою вимогу посиланням на наявність, нібито іншої морської вимоги, яка так само, як і перша, випливає з договору фрахтування.

Представники судновласника, в свою чергу, повідомили суд про те, що на морську вимогу фрахтувальника на судно вже був накладений арешт, який був скасований завдяки внесеному депозиту, а тому для повторного арешту правові підстави відсутні, оскільки це прямо заборонено Брюссельською конвенцією 1952 р. (див. ч. 3 ст. 3 Конвенції).

Завдяки оперативності морського агента, судно швидко отримало дозвіл на вихід з порту та покинуло територіальні води України, а тому представники фрахтувальника були змушені відкликати свою повторну заяву про арешт судна.

Останні дві справи свідчать про те, що внесення коштів на депозит суду є беззаперечним та безумовним аргументом для скасування арешту, який дозволяє швидко звільнити судно. Звісно, з огляду на зазвичай завідомо завищені суми морських вимог, ця опція не завжди є прийнятною для судновласників та, в такому випадку, слід застосовувати інші способи, такі як: банківська гарантія або гарантія P&I Клубу. Однак, перша альтернатива є складною та доволі тривалою з огляду на вимоги банківської системи України, яка вимагає відкриття представництва іноземної юридичної особи в Україні, в той час як друга альтернатива, вимагає згоди іншої сторони, що в більшості випадків відхиляється.

ТОП-2: m/v “MEGA D” (IMO 8206791, прапор Туреччини)

А решт, як інструмент для зловживань

Морські вимоги: 990 000 USD

Підстава: порушення договору купівлі-продажу судна, незаконне використання судна

Порт: Ізмаїльський

Справи: № 2023/56 E (Туреччина); № 916/1596/23; № 916/2137/23; № 916/2551/23; № 916/2613/23; № 916/3229/23; № 916/4925/23; 757/5763/23-к.

У квітні 2023 року під час суднозаходу до Ізмаїльського порту на судно m/v “MEGA D” було накладено арешт за заявою представника іноземної юридичної особи на підставі наявності морської вимоги, пов’язаної з порушенням договору купівлі-продажу судна.

На виконання ухвали про арешт, з метою збереження його сили, заявник в подальшому подав позов до Господарського суду Одеської області.

Через деякий час, стало відомо, що іноземна юридична особа, від імені якої було подано заяву про арешт ліквідована у країні реєстрації з липня 2022 року, та аналогічна справа розглядалась комерційним судом м. Стамбулу. За результатами розгляду справи у Туреччині, клопотання про арешт судна було відхилено, а справа за позовом до судновласника закрита у звʼязку з припиненням правосубʼєктності позивача.

Про вищевикладені обставини, представники судновласника повідомили суд з наданням належним чином засвідчених та легалізованих документів від реєстратора Республіки Маршаллові Острови та турецького суду, вимагаючи відмовити у відкритті провадження за позовом до судновласника та скасувати заходи забезпечення позову, що було задоволено судом.

Окрім цього, при відмові у відкритті провадження у справі, суд зауважив, що юрисдикція судів України на спірні правовідносини не розповсюджується. Вірність цього висновку була в подальшому підтверджена Верховним Судом.

Натомість, на наступний після скасування арешту день, «народилась» нова ухвала про повторний арешт судна за заявою того ж самого представника ліквідованої іноземної юридичної особи, однак вже обґрунтована нібито наявністю іншої морської вимоги, а саме наявністю спору між співвласниками стосовно права власності на судно, його експлуатації або доходів від його експлуатації.

Клопотання судновласника про скасування арешту з посиланням на заборону накладення повторного арешту на судно Брюссельською конвенцією 1952 року, тим більше за заявою особи правосубʼєктність якої припинена, були залишені судом без задоволення.

Тим часом, з метою збереження чинності повторного арешту представником ліквідованої юридичної особи було подано другу позовну заяву до Господарського суду Одеської області.

Однак, і її було повернуто без розгляду та після апеляційного перегляду ухвали про повернення, повторний арешт було також скасовано.

Не дивлячись на вищевикладене, через кілька днів, Господарський суд Одеської області втретє наклав арешт на судно, але потім, самостійно скасував його внаслідок неподання заявником доказів предʼявлення позову.

Цікаво, що виконання заявником свого обов’язку, за «загадковим співпадінням», занепокоїло суд тільки на наступний день після «народження» четвертої ухвали про арешт судна, постановленої Печерським районним судом м. Києва, у той час як кінцевий строк його виконання закінчився більш ніж за тиждень до цього.

В загальному підсумку спір щодо судна m/v “MEGA D” призвів до ініціювання 8 справ, 4 з яких стосувались арешту судна. Станом на цей час 3 арешти скасовано, однак, чинність останнього, четвертого арешту, не дозволяє судну покинути українські води.

Показово, що судновласником неодноразово перед українським судом порушувалось питання щодо зловживань представником ліквідованої іноземної юридичної особи процесуальними правами, однак належної уваги суду не зустріло.

Вказана справа, нажаль, є негативним прикладом того, що у нашій країні поки що допускається:

• Приймати до розгляду заяви від будь-яких іноземних юридичних осіб, навіть без підтвердження ними власної правосуб’єктності;

• Накладати нескінченну кількість разів арешти на морські судна за однією й тією самою морською вимогою (в тому числі надуманою) одного й того самого позивача не дивлячись на заборону, що міститься у ч. 3 ст. 3 Брюссельської конвенції 1952 р.;

• Використовувати повторне накладання арешту на морське судно, навіть не дивлячись на його попереднє скасування за аналогічною вимогою, для «оновлення» визначеного ч. 3 ст. 138 ГПК України тридцяти денного строку на пред’явлення позову, по суті, штучно створюючи ефект його нескінченності;

• Безкарно зловживати процесуальними правами.

Маю надію на те, що українські суди почнуть враховувати, що арешт морського судна є одним з найобтяжливіших заходів забезпечення позову, збитки від якого, внаслідок надмірного простою судна, можуть змусити судновласника задовольнити навіть необґрунтовану та незаконну вимогу з метою звільнення судна, а тому більше уваги приділятиметься обґрунтованості таких заяв, так само як і питанню наявності у заявника правосубʼєктності, необхідності застосування зустрічного забезпечення, обмежуючи тим самим можливості для процесуальних зловживань.

ТОП-1: m/v “BEDFORD CASTLE” (IMO 9189926, прапор Панами)

Добросовісність – безумовний стандарт поведінки сторін

Морська вимога: > 870 000 USD

Підстава: підмочка вантажу

Порт: Чорноморський

Справа: № 916/477/22, 916/548/22

Напередодні повномасштабного вторгнення, Господарським судом Одеської області було накладено арешт на судно m/v “BEDFORD CASTLE” на морську вимогу вантажоодержувача, обґрунтовану псуванням вантажу спричиненого неконтрольованим потраплянням морської води до трюмів судна та її контакту з вантажем, який перевозився морським сполученням з Китаю до України.

Однак, не дивлячись на наявність судового арешту, у ніч з 23 на 24 лютого 2022 року, а саме о 01:15 год., тобто до початку агресії проти нашої держави, вказане судно, яке знаходилось на якірній стоянці Чорноморського порту самовільно знялось з якоря та покинуло акваторію порту, а також територіальне море України, прямуючи до Варни (Болгарія).

З огляду на невиконання судновласником ухвали про арешт судна, представники вантажоодержувача вимагали від суду замінити арешт судна на зобовʼязання внести на депозитний рахунок суду більше 871 тис. доларів США, що дорівнювало розміру позовних вимог. Не дивлячись на, як здавалось, перший подібний судовий прецедент у виконанні Південно-західного апеляційного господарського суду, що на нашу думку було абсолютно виправданим та справедливим, зобовʼязання судновласника внести кошти на депозитний рахунок суду не вистояло у Верховному Суді.

У звʼязку з тим, що існуючий de jure арешт судна, згідно ст. 3 Брюсельської конвенції 1952 року не дозволяв вимагати застосування аналогічного заходу забезпечення морської вимоги в інших юрисдикціях, де судновласник продовжував безперешкодно експлуатувати судно, вантажоодержувач був змушений заявити клопотання про скасування арешту, що було підтримано судом.

Здавалось, що український суд так і залишить без жодної уваги та наслідків обставину невиконання стороною по справі законного судового рішення, оскільки клопотання про постановлення окремої ухвали щодо притягнення капітана судна до відповідальності також було залишене без задоволення, що в цілому створювало небезпечний прецедент та порушувало принцип обов’язковості судових рішень.

Однак, по завершенню розгляду справи, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, Господарський суд Одеської області врахував допущене судновласником порушення та відмовив у задоволенні його вимог, зробивши справедливий висновок, вартий цитати:

«Компенсація судових витрат особі, яка свідомо грубо порушила норми українського та міжнародного законодавства, буде явно несправедливою, а, відтак, суперечитиме завданням господарського судочинства. Крім того, стягнення судових витрат на користь такої особи означатиме, що господарський суд, формально реалізуючи наявні повноваження щодо розподілу судових витрат, залишає без належного реагування факт невиконання стороною судового рішення, яке набрало законної сили, що є неприпустимим, оскільки свідчитиме про схвалення судом незаконної поведінки учасника справи.»

Вказана справа хоч не в повній мірі, однак, все ж таки демонструє, що добросовісність учасників судового процесу є базовим та безумовним стандартом поведінки за недотримання якого, мають наступати відповідні наслідки у вигляді належної реакції суду, як за власною ініціативою, так і за заявою інших учасників справи, з метою підвищення поваги до українського суду та рішень, які ним ухвалюються, а також запобігання подібним проявам недобросовісності у майбутньому.