Кримінальна відповідальність юридичних осіб
З вересня 2014 року набули чинності зміни у кримінальне законодавство, якими вводиться новий вид кримінальної відповідальності – кримінальна відповідальність юридичних осіб у вигляді застосування заходів кримінально-правового характеру.
Нагадаємо, що цей Закон був прийнятий з метою виконання Плану дій з лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, а також зобов’язань по деяких міжнародних договорах України в частині встановлення відповідальності юридичних осіб.
На сьогоднішній день в світі існує кілька найбільш поширених моделей кримінальної відповідальності юридичних осіб.
Так, в першій моделі юридична особа нарівні з фізичною особою розглядається як суб’єкт злочину.
Притягнення до кримінальної відповідальності може бути обумовлене злочином, здійсненим посадовими особами компанії, а може здійснюватись паралельно і незалежно від встановлення провини її представників. Ця модель у тих чи інших різновидах втілена у законодавство багатьох європейських країн, включаючи Нідерланди і Францію.
Згідно з другою моделлю фізична особа є єдино можливим суб’єктом злочину. При цьому, у випадку участі юридичної особи у злочині, який здійснюється фізичною особою у його інтересах, юридична особа разом із фізичною піддається кримінально-правовим обмеженням, але не покаранню.
Третя модель, яка в теорії кримінального права отримала назву «квазікримінальної» відповідальності юридичних осіб, передбачає адміністративну відповідальність юридичних осіб за причетність до злочину. Ця модель відповідальності діє в таких країнах як Німеччина, Італія.
Розглянемо ключові положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій з лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України щодо відповідальності юридичних осіб» (далі – Закон), Закону україни, а також можливі наслідки для бізнесу в Україні.
1.Підстави для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру
Закон ввів до Кримінального кодексу України (надалі – КК) таке поняття як «заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб», підставою для застосування яких є вчинення уповноваженою особою компанії:
– від імені та в інтересах юридичної особи окремих злочинів в сфері господарської діяльності або службових злочинів, а саме – будь-якого із злочинів, передбачених ст. 209 КК «Легалізація (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом», ст. 306 КК «Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів», ч. 1 і 2 ст. 368-3 КК «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми», ч. 1 і 2 ст. 368-4 КК «Підкуп особи, яка надає публічні послуги», ст. 369 КК «Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі», ст. 369-2ККУ «Зловживання впливом»;
– від імені юридичної особи злочинів, пов’язаних з тероризмом, а саме – будь-якого із злочинів, передбачених ст. 258 КК «Терористичний акт», ст. 258-1 КК «Втягнення у вчинення терористичного акту», ст. 258-2 КК «Публічні заклики до вчинення терористичного акту», ст. 258-3 КК «Створення терористичної групи чи терористичної організації», ст. 258-4 КК «Сприяння вчиненню терористичного акту», ст. 258-5 КК «Фінансування тероризму»;
– від імені та в інтересах юридичної особи окремих злочинів, пов’язаних з посяганням на національну безпеку, державний устрій, мир, безпеку і міжнародний правопорядок, а саме – будь-якого із злочинів, передбачених ст. 109 КК «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади», ст. 110 КК «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України», ст. 113 КК «Диверсія», ст. 146 КК «Незаконне позбавлення волі або викрадення людини», ст. 147 КК «Захоплення заручників»;, ст. 160 КК «Порушення законодавства про референдум», ст. 260 КК «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань», ст. 262 КК «Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем», ст. 436 ККУ «Пропаганда війни», ст. 437 КК «Планування, підготовка, розв’язання та ведення агресивної війни», ст. 438 КК «Порушення законів і звичаїв війни», ст. 442 КК «Геноцид», ст. 444 КК «Злочини проти осіб та установ, які мають міжнародний захист», ст. 447 КК «Найманство».
Під вповноваженими особами варто розуміти службових осіб, а також інших осіб, які згідно із законом, установчими документами юридичної особи або договору (в тому числі за дорученням) мають право діяти від імені юридичної особи.
Згідно зі ст. 18 КК службовими особами є особи, які постійно або тимчасово обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом (ст. 18 ККУ).
Таким чином, для визнання працівника компанії службовою особою він повинен займати посаду, пов’язану з постійним або тимчасовим виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або бути уповноваженим на виконання таких обов’язків згідно з наказом або іншим розпорядчим документом.1 Такими особами, зокрема, можуть бути директор підприємства, його заступники, головний бухгалтер, керівники структурних підрозділів, керівники відділів підприємств, їхні заступники і т. д.
Міністерство юстиції України у своєму роз’ясненні від 26.11.2013 р зазначило:
– як відомо, юридична особа сама не наділена правосвідомістю і волею приймати будь-які рішення і здійснювати ті чи інші діяння, а для реалізації його правомочності від імені та в інтересах юридичної особи діють відповідні фізичні особи, суб’єктивне ставлення яких до діянь, які вчиняються, і являє собою вираження волі юридичної особи;
– у зв’язку з цим законодавцем щодо юридичної особи введені саме заходи кримінально-правового характеру (а не визнання його суб’єктом злочину), які будуть застосовуватися судом після встановлення винності фізичної особи у вчиненні злочину від імені та в інтересах юридичної особи. При цьому обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру, підлягають обов’язковому доказуванню у кримінальному провадженні.
Таким чином, кримінальна відповідальність компаній в Україні є вторинною і обумовленою відповідальністю вповноважених осіб таких компаній.
2.Види заходів кримінально-правового характеру і коло юридичних осіб, до яких вони можуть застосовуватись
Відповідно до статті 96-6 КК до юридичних осіб можуть бути застосовані такі види заходів кримінально-правового характеру:
1) Штраф – у розмірі від 85 тис. грн. до 1 млн 275 тис. грн. (в залежності від ступеня тяжкості вчиненого злочину);
2) Конфіскація майна;
3) Ліквідація – застосовується у випадках вчинення злочинів, пов’язаних з посяганням на національну безпеку та політичну систему України.
Штраф і ліквідація застосовується до юридичної особи тільки в якості основного покарання, а конфіскація майна – тільки в якості додаткового.
Що стосується кола юридичних осіб, до яких можуть бути застосовані заходи кримінально-правового характеру, до них відносяться:
1) щодо злочинів у сфері господарської діяльності та службових злочинів: підприємства, установи або організації, крім державних органів, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, організацій, створених ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, Фонду гарантування вкладів фізосіб, а також міжнародних організацій;
2) щодо злочинів, пов’язаних з тероризмом, посяганням на національну безпеку, державний устрій, мир, безпеку і міжнародний правопорядок: суб’єкти приватного і публічного права резиденти і нерезиденти України, включаючи підприємства, установи або організації, державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, організації, створені ними у встановленому порядку, фонди, а також міжнародні організації, інші юридичні особи, створені відповідно до вимог національного або міжнародного права.
Юридична особа звільняється від застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, якщо з дня вчинення її уповноваженою особою будь-якого вищевказаного злочину і до дня набрання чинності вироком минуло від трьох до п’ятнадцяти років (залежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину).
3.Особливості кримінального провадження щодо юридичних осіб
У статті 214 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК) визначено порядок провадження щодо юридичної особи: воно здійснюватиметься одночасно з кримінальним провадженням щодо фізичних осіб, які від імені та в інтересах цієї юридичної особи вчинили злочин.
Також КПК було доповнено статтею 64-1, в якій визначено, хто може бути представником юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження. Зокрема, представником юридичної особи у кримінальному провадженні може бути:
– особа, яка у кримінальному процесі має право бути захисником (адвокат);
– керівник або інша особа, уповноважена законом або установчими документами;
– працівник юридичної особи.
Аналіз українського кримінально-правового нововведення дозволяє стверджувати, що інститут кримінальної відповідальності в нашій країні орієнтується на другу модель. Так, юридична особа не визнається суб’єктом злочину, разом з тим відносно нього нарівні з фізичними особами, які від імені та в інтересах юридичної особи скоїли злочин, може бути відкрито кримінальне провадження, і у випадку встановлення вини такої фізичної особи до юридичної особи можуть бути застосовані заходи кримінально-правового характеру.
**********
Аналіз положень Закону вказує на ряд його недосконалостей і неузгоджень:
– Закон вводить нове поняття «заходи кримінально-правового характеру», проте не дає його визначення, не відмежовує від поняття «покарання», а також не надає юридичній особі статусу «суб’єкта злочину», що як в теорії, так і на практиці може призводити до певних суперечностей при застосуванні кримінального законодавства;
– Коло суб’єктів, до яких можуть застосовуватися заходи кримінально-правового характеру, за цілою низкою злочинів обмежено недержавними підприємствами. Це вказує на певну вибірковість правосуддя, адже ніхто не скасовує можливості скоєння злочинів посадовими або уповноваженими особами державних підприємств;
– Застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи може порушувати права невинних осіб, зокрема, акціонерів компанії.
Враховуючи вище викладене, практичне застосування Закону може мати ряд негативних наслідків для бізнесу. В цій консультації пропонуємо Вашій увазі основні з них, а також можливі способи їх мінімізувати.
Відповідно до чинного КПК для відкриття кримінального провадження щодо компанії достатньо однієї заяви про злочин.
Так, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, після чого і починається досудове слідство.
У свою чергу, кримінальне провадження дозволяє перешкоджати господарській діяльності компанії, застосовуючи весь спектр процесуальних дій, передбачених КПК: арешт майна, арешт банківських рахунків, допит співробітників та посадових осіб підприємства і т. д.
Іншими словами, можливості кримінального провадження дають широкі можливості для зловживань, що може призводити до блокування господарської діяльності компанії, псування її ділової репутації.
Інформація про відкриття кримінального провадження щодо компанії, очевидно, може викликати настороженість контрагентів, знизити попит на продукцію, роботи або послуги компанії (складно уявити собі, що переважна частка клієнтів буде розбиратися, чи обґрунтовані звинувачення проти їхнього ймовірного контрагента). Як наслідок — істотне падіння ділової репутації, недоотриманий прибуток, збитки і т. д.
З іншого боку, слідчі дії, які проводяться незалежно і без врахування від договірних зобов’язань компанії, можуть перешкоджати своєчасному виконанню контрактів компанії, що відверне від компанії навіть невибагливих контрагентів, які залишились.
Таким чином, кримінальне провадження щодо підприємства в руках недобросовісних осіб може стати інструментом для усунення або тиску на своїх конкурентів, сприяти рейдерському захопленню бізнесу або доведення його до банкрутства.
Закону, є порушення прав акціонерів у зв’язку із застосуванням до підприємства заходів кримінально-правового характеру.
Так, учасники господарського товариства можуть не знати про вчинення уповноваженими особами кримінально караних діянь, не брати участі в них, не отримувати вигоду від цих діянь. Разом з тим, зазнавати всіх негативних наслідків у зв’язку з відкриттям кримінального провадження та виконанням судових рішень у таких справах.
РЕКОМЕНДАЦІЇ
Дії, які, як представляється, розумно спрямовані на зниження шансу притягнення компанії до кримінальної відповідальності, можуть включати:
1) проведення аудиту представників юридичної особи (встановлення наявності та складу довірених осіб, складання реєстру виданих довіреностей та терміну їхньої дії, а також аналіз доцільності наявності представників підприємства), впровадження механізму оперативноїго скасування довіреностей та повідомлення про це відповідні інстанції;
2) чітку регламентацію повноважень посадових осіб і працівників підприємства шляхом удосконалення статутних документів, посадових інструкцій, інших внутрішніх актів підприємства;
3) чітку регламентацію повноважень представників при складанні довіреностей від імені підприємства;
4) впровадження механізмів контролю за діями службових осіб та представників за довіреністю.
Ці рекомендації є орієнтовними. Конкретний комплекс «захисних» заходів доцільно розробляти для кожної компанії із врахуванням її корпоративних і виробничих особливостей.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26.04.2002 р.:
Організаційно-розпорядчі обов’язки – це обов’язки із здійсненнюя керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).
Адміністративно-господарські обов’язки – це обов’язки з управління або розпорядження державним, колективним або приватним майном (встановлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями і т. п.).Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їхніх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.