Діяльність, яка призводить до скидання забруднень у воду
Як показує практика, одна з найбільш незрозумілих формулювань серед другої категорії видів планованої діяльності, що вимагають висновок про оцінку впливу на навколишнє середовище (ОВС), – господарська діяльність, яка призводить до скидання забруднюючих речовин1 у водні об’єкти, і забір води з водних об’єктів за умови , що водозабір підземних вод перевищує 300 кубічних метрів на добу (пункт 13) частини 3 статті 3 Закону про ОВС).
Існують різні думки про те, як слід трактувати, яку саме діяльність охоплює процитоване поняття.
Найменш прийнятним і зручним для бізнесу є трактування поняття «господарська діяльність, яка призводить до скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти» у відриві від продовження фрази про забір води із зазначеним об’ємом – таке трактування робиться на підставі коми та союзу «і» між фразами.
При такому трактуванні не можна звузити коло охоплення виключно до первинних водокористувачів (такими вважаються ті, у кого є власні водозабірні споруди і обладнання і з ким вторинні водокористувачі укладають договори на водовідведення), і виходить, що ОВС необхідно всім новим підприємствам або нових видів діяльності, які припускають забір води та скидання забруднюючих речовин у воду в обсязі понад 5 кубічним метрів на добу (цей показник визначається кордон між «побутовим» і спеціальним водокористуванням).
В силу перехідних положень Закону про ОВС навіть таке трактування не зобов’язує отримувати ОВС ті підприємства, які, не плануючи розширення діяльності, мають дозвіл на спецводокористування та при цьому не перевищують ліміти забору, використання води та скидання забруднюючих речовин, а також вносять плату за збитки, заподіяні водному середовищі, розраховану відповідно до Податкового кодексу України.
Однак при такому трактуванні величезна кількість нових або розширення підприємств і фірм малого та середнього бізнесу підпадуть під дію Закону про ОВС.
З нашої точки зору, заслуговує на увагу трактування за принципом нерозривності фрази (як і єдності технологічного циклу забору води та скидання забруднюючих речовин), тобто, для правила про необхідність ОВС потрібно два критерії:
– господарська діяльність, яка призводить до скидання забруднюючих речовин; І
– забір води за умови, що водозабір з підземних вод перевищує 300 кубометрів на добу.
При такому прочитанні виявляється масштаб діяльності, від якої розумно очікувати оцінки впливу не екологію. Тому, на наш погляд, в першоджерело, з якого здійснювався переклад тексту Закону на українську мову, закладений був саме цей підхід.
Проте, нам важливо орієнтуватися саме на українську практику застосування цієї норми. На даному етапі показовою практики про трактування судами пункту 13) частини 3 статті 3 Закону про ОВС ми не виявили2. Однак припускаємо, що вона неодмінно з’явиться, оскільки в практиці екологів все частіше лунають посилання саме на цей, не цілком ясно сформульований пункт.
У разі якщо екологічна інспекція спробує істрактовать даний пункт проти інтересів Вашого підприємства, рекомендуємо дотримуватися озвученої позиції про те, що він поширюється на діяльність, яка поєднує обидва критерії: скидання забруднюючих речовин і забір води з урахуванням зазначеного обсягу саме по підземним водам.
Крім того, важливо пам’ятати про те, що якщо діяльність вже здійснюється і є актуальне дозвіл на спецводокористування, то в силу перехідних положень Закону про ОВС вимога про отримання нового висновку про ОВС не діє.
1 В даному контексті забруднюючими речовинами вважаються: амоній, органічні речовини, які зависли речовини, нафтопродукти, нітрати, нітрити, сульфати, фосфати, хлориди.
2 Є позитивне рішення суду (http://reyestr.court.gov.ua/Review/82013128) про скасування розпорядження екологів, які намагалися на підставі цього пункту поставити компанії, яка здійснювала перевалку гліцерину, необхідність отримання ОВС для такої перевалки, мотивуючи загрозою скидання забруднюючих речовин в воду. Однак в цій справі аргументаційна акценти екологів були дещо інші – вони стосувалися саме самого речовини, яке в разі неполадок в процесі перевалки могло потрапити в воду, а не діяльності підприємства, яке виробляє скидання стічних вод в общепортовскіе система, в цілому. Тому даний прецедент не цілком годиться для тлумачення цієї норми.