Податки для моряків і крюїнгові компанії
В останній час все частіше доводиться чути, що податкові інспекції намагаються отримати від крюїнгових компаній України інформацію про заробітки моряків, які працюють під іноземними прапорами. Ці запити ілюструють більш широку проблему, яка склалася у нашій країні з оподаткуванням прибутків українських моряків.
Урядам усіх країн завжди було складно контролювати прибутки мільйонів своїх громадян, тому цей контроль було перекладено державою на бізнес, для чого була створена система податкових агентів і утримання податку. Податковий агент – це організація, яка нараховує і виплачує оподаткований прибуток. Така організація зобов’язана утримати податок при виплаті прибутку і проінформувати про це податкову службу.
Класичним прикладом податкового агенту є роботодавець. Саме на роботодавцях-податкових агентах тримається у нашій країні адміністрування податку на прибутки фізичних осіб (також він відомий як «ППФО» або «податок на прибуток»). Саме роботодавці як податкові агенти перераховують в бюджет основну частину податку на прибуток. Суми, які виплачуються самими громадянами (із поданням декларації) є незначними.
В нашій країні податковій службі ще важче, ніж в інших країнах, «наздогнати» окремих громадян. З багатьох причин в Україні склалася практика самостійного подання громадянами податкових декларацій і добровільної виплати податку на прибуток.
Тому українській податковій службі здається досить логічним намагатись «призначити» крюїнгові компанії контролером за моряками і таким чином делегувати свою контрольну роботу цим компаніям.
Однак існує один недолік такого підходу: за законом крюїнгові компанії не є і не можуть бути податковими агентами, оскільки вони – не роботодавці моряків. Це чітко витікає не тільки з самої суті крюїнгового бізнесу, але навіть з ліцензійних умов посередництва із працевлаштування за кордоном, згідно з якими роботодавцем є саме нерезидент,1 а українська компанія-посередник може укладати з українськими громадянами тільки договори про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.2 Роботодавцями моряків є фрахтувальники або менеджери суден. Це іноземні компанії-нерезиденти, які не можуть бути податковими агентами.3
Тому крюїнгові агенції не мають не тільки обов’язків виконувати роль податкового агенту, але й офіційної інформації про прибутки моряків. більше того, якщо навіть крюїнгові агенції й отримують інформацію про рівень заробітку моряків, що буває далеко не завжди, вони не мають права передавати цю інформацію до податкової служби.
Згідно із Законом «Про захист персональних даних» крюїнгові агенції не мають права надавати інформацію про моряків податковим органам без згоди моряків.4 Збір інформації від моряків виконується з метою їхнього працевлаштування, а не передачі податковим органам. А згідно із Законом збирати, зберігати і використовувати дані можна тільки з метою, з якою їх надав громадянин.5 Без спеціального дозволу тієї особи, про яку зібрана інформація, передавати її кому-небудь не можна.6
Щоправда, деякі українські нормативні акти можна зрозуміти таким чином, що посередник у працевлаштуванні за кордоном зобов’язаний знати основні умови працевлаштування українських громадян за кордоном. Так, згідно із ліцензійними умовами посередник із працевлаштування за кордоном зобов’язаний мати затверджений роботодавцем проект трудового договору з працівником, включаючи умови оплати.7 Однак метою ліцензування є забезпечення належного рівня послуг і захист прав українських громадян, які працюють за кордоном, а не збір податків. Крім того, типовий договір демонструє загальні умови працевлаштування і не може використовуватись як підтвердження прибутків певного моряка особисто.
Іншими словами, навіть якщо крюїнгова компанія має загальну інформацію про рівень заробітку моряків окремих категорій, така загальна інформація не дає можливості податковій службі стягувати податок з конкретного моряка. А інформацію щодо прибутку конкретних моряків крюїнг не повинен збирати, оскільки це не входить в предмет його відносин з моряком і було б порушенням прав моряка у сфері охорони персональних даних.
Таким чином, хоча податкова служба і має повне право і фіскальний мотив звернути увагу на прибутки моряків, у крюїнгових агенціях податкова служба не може законним чином знайти таку інформацію.
Складається парадоксальна ситуація з оподаткуванням прибутків моряків.
З одного боку в теорії моряки повинні платити 17% податку на прибуток8 на всю суму отриманої ними від іноземних роботодавців зарплатні,9 без усілякого врахування того, що більшу частину часу вони не проживають в Україні і, відповідно, не користуються соціальними послугами і не створюють тиску на ринок праці.
З іншого ж боку, на практиці у податкової служби немає ефективних законних механізмів для того, щоб стягувати цей податок з більшості моряків. І якщо навіть податкова служба знайде законні, шляхом зміни законодавства, або не зовсім законні способи «наздогнати» декількох моряків, у довгостроковій перспективі це не призведе до зростання податкових надходжень, а лише сприятиме втечі зарплатні моряків з України. Частина моряків переведе кошти на рахунки в іноземних банках, інші отримають вид на проживання за кордоном, наприклад, в Росії або Молдові, і на законних підставах оголосять себе нерезидентами.
Тиск на крюїнгові агенції, навіть якщо під ним були б законні підстави, не вирішить питання і призведе лише до ще більшої тінізації прибутків моряків.
Проблему необхідно вирішувати більш комплексно і можливо у цьому випадку казна виграє, якщо буде більше покладатися на «пряник», ніж на «батіг», особливо враховуючи, що останній все одно не дуже ефективний.
Комплексне рішення повинно було б значно знизити ставку оподаткування для моряків і одночасно вирішити питання виплати внесків у Пенсійний фонд. Адже на сьогодні моряки не платять єдиний соціальний внесок у Пенсійний фонд, не тільки тому, що не декларують офіційні прибутки, але й просто тому, що не підпадають до жодної категорії платників, передбаченої законом.10 Вони не підприємці, не наймані працівники українських роботодавців, і, з точки зору закону, не самозайняті особи (адвокати, аудитори та ін.). Тому на сьогоднішній день навіть якщо б моряк хотів і мав стимул платити внески у Пенсійний фонд зі своїх закордонних прибутків, у нього не було б для цього механізму. Така ситуація не тільки позбавляє Пенсійний фонд надходжень в той час, коли його дефіцит сягає лякаючих розмірів, але й створює для соціальної системи держави «міну сповільненої дії» у вигляді моряків, багато з яких у майбутньому претендуватимуть на трудову пенсію.
І це при тому, що багато іноземних роботодавців наших моряків, перш за все у країнах Євросоюзу, платять соціальні внески за моряків, у соціальні фонди своїх держав. Таким чином, наші моряки фінансують пенсійні фонди іноземних держав, не отримуючи в них права на пенсію.
Якщо б Україна мала б з цими державами угоди про взаємне забезпечення прав громадян на пенсійне забезпечення, наші моряки могли б в майбутньому претендувати на пенсію, враховуючи ці внески. Але на сьогоднішній день Україна уклала такі угоди в основному лише з пострадянськими державами (Росія, Білорусь, Казахстан, Молдова, Азербайджан, Грузія) і державами Східної Європи (Литва, Латвія, Польща, Чехія, Словаччина),11 жодна з яких не є серйозним гравцем на міжнародному ринку судноплавства. Таким чином, Україна поки робить далеко не все можливе для захисту соціальних прав моряків і в той же час вимагає від них виплати податків за такими ж ставками, як і для працівників, які працюють на українських роботодавців і мають право на пенсію. Звичайно ж, в цьому провина не тільки України, адже і країнам ЄС значно більш вигідна нинішня ситуація, коли вони отримують прибуток у свої пенсійні системи без взаємних зобов’язань щодо виплати пенсій.
Поки Україна не домоглась укладення таких угод з ключовими країнами, де знаходяться роботодавці наших моряків, часткове вирішення проблеми можна було б знайти у спрощенні системи оподаткування моряків. Можливо, у цьому стане корисний міжнародний досвід. Деякі країни, наприклад, Великобританія, передбачають спеціальне вилучення з оподаткування прибутку моряків, якщо вони знаходяться в країні менше 183 днів на рік. 12 Подібне правило існує в Росії, 13 а також у таких країнах як Ірландія14 і Нова Зеландія.15 До 2004 року трохи схоже правило існувало і в Україні: усі ті, хто проживав в Україні менше 183 днів на рік, не платили податок з прибутку, отриманого з-за кордону. 16
Такі норми держави встановлюють для того, щоб стимулювати своїх моряків працювати на міжнародному ринку. Адже від такої роботи держава тільки виграє: розвантажується внутрішній ринок праці, економіка країни отримує виручку від експорту навичок і праці своїх громадян. Окрім того, це стимулює пов’язану індустрію нерухомості, освіти, посередництва, інших послуг, споживачами яких є моряк. Причому моряки, на відміну від працівників-емігрантів, зберігають більш тісний економічний зв’язок зі своєю країною і витрачають практично всю свою тверду валюту «вдома».
На жаль, в Україні на сьогоднішній день немає подібних норм, хоча всі ці задачі, мабуть, актуальніші для України, ніж для Великобританії. Адже Україна – експортно-орієнтована економіка, де держава активно стимулює експорт. Крюїнг і робота моряків під прапором – це фактично експортна галузь. Експорт товарів держава стимулює, наприклад застосуванням нульовою ставки ПДВ. Це фактично субсидія у розмірі 20% для експортерів товарів, особливо металу і продукції хімічної промисловості (хоча, враховуючи хронічні проблеми з фактичною виплатою відшкодування по ПДВ, на практиці субсидія менше). Однак для наших моряків держава поки не передбачила зовсім ніяких стимулів для того, щоб вони легалізували свої прибутки.
Оптимальним було б, враховуючи світовий досвід і досвід самої України (до 2004 року) звільнити від оподаткування прибуток резидентів, які працюють на суднах за межами України не менше 183 днів на рік. Однак, враховуючи складну бюджетну ситуацію, таке вирішення питання (повне звільнення від оподаткування) може здатись виборцям не зовсім справедливим.
Тому можливо настав час розповсюдити ці позитивні напрацювання, які вироблені у сфері єдиного податку для підприємців, на моряків. Можливо, варто звільнити їхні прибутки від податку на прибуток, надавши їм право платити мінімальний єдиний податок по ставках, які встановлені місцевими радами підприємців, які надають побутові послуги: від 1 до 10% мінімальної заробітної платні або, на сьогоднішній день, від 10,73 грн. до 107,3 грн.
У будь-якому випадку необхідно надати морякам право реєструватись платниками єдиного соціального збору і платити його за системою, яка застосовується для підприємців: тобто самостійно визначати прибуток, з якого виплачується єдиний соціальний внесок, але не менше встановленого щомісячного мінімуму. На сьогоднішній день цей мінімум складає 372,33 гривень.
Це дозволило б дати стимул морякам для легалізації їхніх прибутків (перш за все право на отримання пенсії, а також можливість мати офіційне джерело прибутку) і отримати додаткове джерело надходжень до Пенсійного фонду. Враховуючи, що держава поки мало робила для укладання договорів про пенсійне забезпечення з ключовими країнами, в яких працюють моряки, це дозволить морякам, принаймні, самостійно подбати про свою пенсію.
Безумовно, що використання цієї системи повинно бути для моряків добровільним, оскільки, як вже казали раніше, у держави не дуже багато ефективних засобів збирати з них податки. Для тих моряків, хто не захоче скористатись спрощеною системою, може зберігатись існуюча система оподаткування, хоча вона і не є ефективною.
___________________________________________________________________________
1. Пункт 3.3.5-3.3.6 Ліцензійних умов, затверджених наказом Мінпраці від 06.09.2010 р. №272 («Ліцензійні умови»).
2. Пункт 3.5 Ліцензійних умов.
3. Пункт 168.2.2 Податкового кодексу України («ПК»).
4. Ст. 14 Закону «Про захист персональних даних».
5. Ч. 1 ст. 6 Закону «Про захист персональних даних».
6. Стаття 14 Закону «Про захист персональних даних». Звичайно, податкові інспекції обґрунтовують свої запити широкими повноваженнями зі збору інформації, які надані їм Податковим кодексом (пункти 20.1.3, 20.1.6), однак, Податковий кодекс не передбачає обов’язок платників податків крюїнгових агенцій надавати персональні дані інших фізичних осіб, права яких захищає Закон «Про захист персональних даних».
7. Пункт 3.3.5 Лицензионных условий.
8. Нинішня ставка ППФО складає 15% для прибутку до 10 мінімальних зарплат (у 2012 році ця величина складає 10730 грн.) і 17% від усіх прибутків, які перевищують цю суму. Пункт 167.1 ПК.
9. Тим більше, що згідно із законодавством переважна більшість моряків вважаються резидентами України, оскільки резидент – це особа, яка має місце проживання в Україні. Пункт 14.1.213 ПК. Моряки, про яких ми говоримо, тобто клієнти українських крюїнгових агенцій, як правило мають доволі чітке місце проживання в Україні і не мають аналогічного місця проживання за кордоном, виїжджаючи за кордон тільки в рейси. Тому як і всі інші резиденти України вони зобов’язані виплачувати ППФО з прибутків, отриманих не тільки з України, але й у всьому світі. Пункт 163.1 ПК.
10. Стаття 4 Закону про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
11.І тільки однією державою Західної Європи, Іспанією.
12. HM Revenue and Customs, Do I qualify for Seafarer’s Earnings Deduction?, http://www.hmrc.gov.uk/cnr/seafaq2.htm
13. Ковен Є.Н., Фізичні особи – нерезиденти: питання оподаткування,http://oldharbour.narod.ru/nalog4.htm
14. Irish Tax and Customs, Seafarers Allowance, http://www.revenue.ie/en/tax/it/credits/seafarers-allowance.html
15. John Prebble, Double Tax Agreements: Operation of the International Shipping Article When Moving from Cabotage to an Open Coast Policy: Business Profits, Seafarers’ Wages, Insurance Premiums, Chartering, and Value Added Tax, http://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=1889844
16. Статья 2 Декрету про податок на прибуток з громадян.